Хто я? Куди мені? Із ким мені?

Хто я? Куди мені? Із ким мені? - ці запитання часто вже в дорослому віці ставлять

собі люди, які погано знайомі із собою. Або настільки не в контакті зі своєю суттю, що

губляться на етапі довіри до себе і своїх потреб, не розуміють їх.

Якщо подивитися глибше, то корінням ця історія може сягати у дитинство, коли

батьки, бажаючи зробити зі своєї дитини успішну людину, виховували її суто за

своїми уявленнями, а не за сильними психічними функціями, з якими дитина

народилася.

Так, часто-густо, зустрічаючись із проявами своєї дитини, які бувають незрозумілими

для батьків, вони думають, що це щось неправильне і починають застосовувати

жорсткі фрази з виховною метою:

«Зберись, ти ж не ганчірка, ти - чоловік!»

«Ти ж дівчинка, а дівчата не можуть битися!»

«Не лови гав! Спустись вже на землю!»

І у кожній цій фразі є те, що травмує дитину і невротизує її, якщо це повторювати

наполегливо й неодноразово.

У цій статті я пропоную розглянути основні моменти, коли ми ставимо своїх дітей на

милиці, думаючи при цьому, що робимо все можливе для того, щоб поставити їх на

ноги.

Отже, ми приходимо у цей світ з певним набором психічних функцій. Їхній розподіл у

кожної людини індивідуальний.

К.Г. Юнг ще сто років тому визначив їх як Мислення, Інтуїція, Почуття та Сенсорика

(або Відчування). Кожна з цих функцій може проявлятися в інтроверта або

екстраверта. Також Юнг наголосив на важливості розуміння розподілу цих функцій на

раціональні та ірраціональні. І це будуть абсолютні різні прояви.

Психічна функція — це про спосіб обробки інформації. І тут ховається наша сила і

наша слабкість. Наше щастя і наша біда.

Якщо я живу за своєю головною психофункцією, я можу звернути гори! Мені все

дається легко, я працюю натхненно, я зрозумілий оточенню, я швидко знаходжу свою

зграю і легко контактую з нею. Я відчуваю, що мої вітрила наповнює попутний вітер, а

тому я вільно орієнтуюсь в океані подій.

Якщо ж я відчуваю, що живу наче проти вітру, з великою ймовірністю я живу за своєю

слабкою функцією, мої люди мене не бачать, не розуміють, через що я постійно

стресую, не можу робити кар“єру, не можу заробляти. Або якщо й заробляю, то

пекельною працею і зовсім трохи, лише щоб закрити базові потреби. Часто людина

травматизується, невротизується і хворіє психосоматичними захворюваннями, коли

живе через надзусилля, бо у слабких функціях наші нейрони працюють дуже слабко і

на підвищених обертах, що нас дуже виснажує.

Альберт Ейнштейн одного разу сказав: »Кожен із нас - геній, але якщо оцінювати

рибу за її вмінням лазити по деревах, вона все життя проживе впевнена в тому, що

вона – невдаха».

Тому розуміння психічних функцій — це як дорожня карта для людини.

Якщо людина народилася ірраціоналом, їй буде дуже важко працювати у системі. Це

завжди буде насиллям над собою, адже ірраціоналам важливо випадати із процесів.

Саме у ці періоди вони перезавантажуються і набувають сил для подальшого руху.

Раціоналам же навпаки — важливо в одному ритмі й темпі, не випадаючи із процесів,

працювати. Вони не любять великих змін у житті, для них це стрес.

 

Раціонали будуть ділити задачу на рівні відрізки і виконувати її зі 100% віддачею на

кожному її проміжку. Розставлять реперні точки, перевірять результат, і саме до

дедлайну вони все встигнуть, тому що все було чітко сплановано.

Ірраціонали ж можуть дотягнути до останнього і впоратися якнайкраще саме в цю

останню мить. (Тут можна пригадати ту останню ніч перед іспитом або захистом

диплому, здачею звіту або декларацій :)

 

Але треба зазначити, що і ті, й інші — надзвичайні! Бо всі ці тисячі відтінків нашої

психіки формують з нас індивідуальність. А наша природа — це про життя та

яскравість його проживання через те, що ми можемо віддавати цьому Світу і

отримувати за це від нього оплески у вигляді визнання.

 

Продовжуючи тему психічних функцій, хочу зазначити важливість розуміння

екстраверсії чи інтроверсії дитини.

Це те, що дуже турбує батьків, коли вони бачать, що дитина поводиться начебто

якось не так, як прийнято в родині.

Часто батьки-інтроверти не можуть прийняти і вибудувати повноцінний контакт із

дитиною-екстравертом. І навпаки. Якщо дитина інтроверт, естравертні батьки будуть

намагатися «навчити» свою дитину поводитися в житті як екстраверт.

І тоді невротизація дитини може відбуватися вже у цих важливих психічних процесах.

Пропоную розглянути чим екстраверсія відрізняється від інтроверсії.

Уявіть, що психіка - це сосуд. У інтроверта цей сосуд завжди наповнений, адже така

людини сповнена внутрішніх рефлексій, вона постійно роздумує над явищами,

процесами, людьми, вчинками, які її оточують. Така людина буде зосереджена на

внутрішньому світі. Це життя наповнене переживаннями, безліччю їх відтінків. Ці

люди дуже довго все зважують, оцінюють, потім йдуть у процес, після чого знову

рефлексують, оцінюють свої промахи, помилки, потім довго переживають про це.

Виправляють і знову рефлексують.

Знайома картина?

В екстраверта від народження цей уявний психічний сосуд, так би мовити,

напівпорожній. І все життя екстраверта присвячується тому, щоби знайти те, що

наповнить цей сосуд. Тому екстраверт легко буде йти в контакти, вирушати в нове,

шукати себе зовні. Екстраверти легко роблять помилки, потім їх виправляють, у них

нема такого шаленого переживання через похибку, бо вони розуміють, що життя дуже

швидке і треба встигнути все!

На цьому етапі я прошу батьків оцінити правильно ці дві різниці. І якщо у вашій родині

є дві дитини, одна з яких інтроверт, а друга — екстраверт, то варто розуміти цю

величезну різницю!

Одна дитина сором“язлива й тиха, друга — кручена, як дзига, активна й всюдисуща.

Що робити? Залучати дитину-екстраверта до того, щоб розкривати сильні сторони

сестрички/братика-інтроверта.

Наприклад, екстраверту дуже важливо бути в центрі уваги. Інтроверт же буде в таких

ситуаціях провалюватися в паніку або безпорадність, тушуватися.

Попросіть дитину-екстраверта «закрити» слабку зону дитини-інтроверта.

Як це зробити розглянемо на прикладі.

Ви всією родиною йдете уперше в гості, де теж є діти.

 

Богданчик (екстраверт) заводить свого братика Сергійка (інтроверт) до гурту дітей і

каже:

- Це мій брат - Сергій. Він дуже класно малює, а ще він дуже швидко збирає пазли!

(підставити своє).

У такій ситуації обидва брата на коні. Один закрив свою потребу бути в центрі уваги,

другий же не губився, аби якось сконтактувати з рештою незнайомих дітей, але теж

заявив про себе, хоч і опосередковано через брата. При цьому один не травмується

об другого по своїй слабкій функції.

Але треба також зауважити і про небезпеку. Інтроверти можуть заглиблюватися у свої

нутрощі аже до втрати контакту зі світом і оточенням. Екстраверти ж найчастіше

фокусують свою увагу на зовнішньому світі, тому небезпека для них полягає в тому,

що вони можуть втрачати здатність аналізувати свої внутрішні психічні процеси.

Тому батькам, які розуміють це про свою дитину, важливо бути дбайливими і

уважними до своїх дітей у цих речах, щоб не ранити їх щоразу у тих функціях, з якими

дитині важко впоратися. Але при цьому вчити і підтримувати у тих маленьких кроках,

які вони роблять, щоразу виходячи за межі своїх звичайних можливостей.