Наші діти — це не формочки для випічки печива

Наші діти — це не формочки для випічки печива. Це дуже складна і крихка система

психічних функцій, кожна з яких виконує своє завдання - розкрити талант і хист носія.

Тому зараз я запропоную зупинитися і зробити хоча би короткий опис вдачі вашої

дитини.

І повертайтесь до цієї статті, коли проробите цю глибоку роботу.

Отже, ви маєте певний опис набору характеристик вашої дитини.

Тепер я пропоную вам ознайомитися з характеристиками й описами психічних

функцій, які виокремив К. Г. Юнг, і ви будете здивовані тим, що ваші описи багато в

чому будуть співпадати.

Отже, переходимо до півкуль головного мозку. Всі зі школи пам“ятають, що є права і

ліва півкулі.

Права півкуля відповідає за образне мислення, ліва — за абстрактне.

Праву півкулю умовно називають «художником», тому що вона найактивніша під час

творчої діяльності, сприймання ритму, рими, інтонацій, під час просторового

орієнтування, розпізнавання емоцій, запам’ятовування образів, зокрема й людських

облич. Ліву півкулю умовно називають «мислителем», і вона найактивніша під час

процесів логічного й абстрактного мислення, обчислень, вивчення мов (мова – це

послідовність речень, що складаються з послідовності слів, які складаються з

послідовності звуків).

Отже, вже на цьому етапі ми можемо побачити, що залежно від того, яка півкуля у

дитини більше розвинута, такі здібності у неї й будуть.

У повсякденному житті ніхто особливо не звертає уваги на таку складову. Батько хоче

виростити із сина справжнього чоловіка і ганяє його у залі для боксу до сьомого поту,

незважаючи на те, що дитина не має хисту до цього, а тільки страждає від грубого

спорту Що відбувається у цей час? А відбувається травмування. Так-так.

Травмування по слабкій психічній функції.

Тому я пропоную зануритися в типологію усім люблячим батькам і зрозуміти свою

дитину. Про що ваша дитина?

 

К. Г. Юнг виділив Мислення, Інтуїцію, Почуття і Відчуття як основні психічні функції.

Отже, якщо ваша дитина дратує вас через свою надмірну емоційність, плаксивість,

крики, навіть істерики, то ймовірно ваша дитина народилася з базовою функцією

Почуття.

Це діти-кінестети, вони люблять торкатися, бо так вони обробляють вхідну

інформацію, потребують контакту.

Батькам таких дітей треба розуміти, що їм доведеться з такими проявами стикатися

постійно. І саме тому від батьків і розуміння ними цих процесів залежить, яку

емоційну стабільність вони закладуть у своїх дітях-Почуттях. Тобто батькам

доведеться працювати над тим, щоби виробити у таких дітей навичку емоційної

стабільності навіть тоді, коли дитину по самі вінця затоплюють негативні емоції.

Навіть коли ці діти підростають, то емоції у них через край. Батьки, які, до речі, мають

свій психотип, не завжди можуть впоратися із такими проявами, часто вони

втомлюються від таких емоційних гойдалок, їм би хотілося, щоб амплітуда була

спокійнішою.

На що звернути увагу? На те, що перший досвід емоційної стабільності дають саме

батьки. І навичку «перетравлювати» й контейнерувати як негативні, так і позитивні

емоції формують саме батьки. Саме вони можуть навчити спрямовувати емоції

дитини у потрібне русло.

Саме дітям-Почуттям як нікому іншому потрібна ця навичка. Адже здатність

переносити сором, провину, сум, журбу — ці умовно неприємні почуття у нашому

житті — це навичка, яка дозволяє не зруйнувати себе і причепом не втягувати у цю

воронку оточуючих. Бути із цими почуттями, а не замітати їх під килим чи уникати, бо

це шкідливо і ні до чого хорошого не приводить.

Отже, що залежить від батьків, якщо у них діти із головною функцією Почуття?

1. Бути поруч, у контакті. Вже одна ваша присутність поруч дає дитині, захопленій

емоціями, заспокоєння.

Тут важливо не тікати у якісь дії, у роздратування, у слова, типу: «Ну все, помовч

уже». Або «Не верещи/не регочи так голосно/ не плач!».

Треба просто бути поруч. Іноді можна без слів, але не втрачаючи самовладання, бути

спокійним, коли в дитини сильні емоції.

2. Важливо вчити дитину тренувати здатність витримувати різні емоції. Можна

пояснювати те, що з нею відбувається і спокійно підбадьорювати. Найважче не

вдатися до швидкого виправлення ситуацій, не кидатися щоразу на допомогу, і

батькам самим проконтролювати, щоб їх не затопила тривога у цей момент.

Саме правильне реагування на дитячі прояви допоможе дитині навчитися бути зі

своїми емоціями і почуттями. І вчити таки мусять батьки.

3. Батькам необхідно залишатися доброзичливими й терплячими до емоційних

сплесків дітей-Почуттів. Важливо не вдаватися до того, щоб соромити, сварити, а з

розумінням ставитися до емоцій, заспокоювати та жаліти.

Фрази на допомогу батькам:

- Я бачу, що ти злишся

- Я розумію і бачу, як ти переживаєш

- Я бачу, як ти радієш цьому

- Подивись, я не боюсь.

І дитина буде відчувати, що якщо її помічають, якщо бачать її стани і розуміють їх, то і

їй нема чого переживати, тривожитися, боятися.